Один з найвидатніших представників світового мистецтва, король поп арту. Енді Ворхол (Андрій Варгола) американський художник, письменник, дизайнер, режисер, продюсер та колекціонер українського походження.
Диптих Марілін це шовкографія (трафаретний друк на шовку), робота над якою почалась через тиждень після смерті актриси та тривала кілька місяців. За основу взяте найбільш відоме фото актриси, зроблене в 1953 році під час зйомок фільму «Ніагара». Картина написана акрілом та відбита 50 разів за допомогою техніки шовкографії.
Зображення розташовані по 5 ряд, як поштові марки. Ліва частина складається з кольорових яскравих зображень - як іллюзія сформованого рекламою образу знаменитості, красоти та безтурботності. Права частина - різкий контраст чорно білих портретів, де з кожною копією зображення тьмяніє аж поки не стає геть нечітким. Це аллюзія на смерть актриси та роздуми про ціну слави, де втрачається особистість.
"Мені все одно! Я краще втоплюся, ніж покличу Бреда за допомогою!»Картина важається одним із найважливіших творів Ліхтенштейна, настільки ж значним, як його твір «Whaam!». Картину описують, як шедевр мелодрам.
Джерелом картини є заставка Тоні Абруццо з фільму "Біжи за коханням!". Хвиля на картині запозичена із видомої гравюри японського художника Кацусіка Хокусая «Велика хвиля в Канагаві».
Твір висміює клішовані мелодрами та мильні опери, перетворюючи драму потенційного самогубства головного героя на виставу.
Картина на момент продажу була найдорожчою з проданих картин, ціна склала $90,3 млн.
Девіда Хокні - представник поп-арту, його називають “Британським Ворхолом”. Хокні має нетрадиційну оріентацію, прожив 30 років в сонячній богемній Каліфорнії, яку він зображує в багатьох своїх роботах. Там він захопився малюванням басейнів та оголених чоловічих тіл.
На початку 2000-х шляхом різних експериментів Девід разом із фізиком Чарльзом Фалько розробили гіпотезу - теорію Хокні-Фалько. Теорія полягала в тому, що стрімкий розвиток реалістичного відтворення натури в епоху Ренесансу зовсім не пов'язаний з розвитком майстерності художників, а спричинений розвитком технічного прогресу. Тобто оптичні прилади: камера-обскура, камера-люциду і сферичне дзеркало - ось що було використано великими майстрами до створення їх шедеврів.
Хокні написав книгу "Таємне знання: відновлення втрачених технік старих майстрів", яка викликала шквал критики у бік художника. Гіпотеза була відкинута, але ніхто не зміг довести, що вона є лжетеорією.
Після закінчення навчання у коледжі мистецтв Девід навідріз відмовився написати дипломну роботу, мотивуючи це тим, що художник має оцінюватися лише за його художніми роботами. Свій протест він висловив тим, що намалював скетч під назвою "Дипломна робота". У результаті Хокні диплом свій все ж таки отримав.
Він використовував полароід для фотографій, iPad та iPhone, які вважав чудовими винаходами, для малюнків, робив фотоколажі.Хокні відхилив пропозицію королеви Великобританії зробити його лицарем в 90-х, але прийняв орден “За заслуги”.
Американський художник, що став легендою поп арта та стріт арта.
Художник зростав на популярній американській культурі коміксів, реклами та мультфільмів.
Він вчився на графічного дизайнера, потім в школі візуальних мистецтв Нью-Йорка, де і почав розмальовувати стіни підземки різнокольоровою крейдою, увійшовши в коло альтернативних митців та стріт арт художників.
Кіт Харінг висвітлював в своїх роботах суспільно значимі теми. Був відкритим геєм, підтримував ЛГБТ спільноту. Кожна робота художника має зміст та читкий меседж. Він висвітлював проблему СНІДу, расизм, гомофобію, наркотики, забруднення навколишнього середовища. Брав участь в благодійних акціях, працював з дітьми з неблагополучних сімей.
Кіт Харінг мав багато друзів з прогресивного арт кола того часу - дружив з Жаном Мішелем Баскією, Мадонною, Єнді Ворголом, Йоко Оно та іншими. В нього є ціла серія іллюстрацій Енді-Маус, персонаж яких - це поєднання Енді Воргола та Мікі Мауса, підписана ним та Ворголом.
Художник вважав, що мистецтво не має бути елітарним, тож постер чи футболку його авторства може купити кожен. В 1986 він відкриває магазин Pop Shop, який існує і досі, що правда онлайн.
В 1987 у художника діагнозували СНІД. З цього часу Кіт Харінг розгортає активну агітаційну роботу проти замовчування проблем хворих на СНІД, небезпека цієї хвороби стає однією з постійних тем у його роботах.1989-го він засновує фонд боротьби зі СНІДом, який існує досі.
Твір із серії «Комбінації».
Робота зроблена з кількох уже готових предметів, таких як опудало козла, автомобільна шина, тенісний м'ячик, вирізки з газет та інше. Ці предмети художник знайшов під час своїх прогулянок Нью-Йорком. Опудало козла він випадково виявив у канцелярському магазині, а шину просто взяв на звалищі.
Потім він доповнив їх декількома дрібнішими деталями та прикрасив спонтанними плямами. Роберт Раушенберг не пояснював значення цієї роботи, дозволяючи глядачам самим вибудовувати логічні ланцюжки та шукати асоціації.
Жанр, в якому працював Раушенберг, найчастіше називають поп-артом, він входить в п’ятірку поп-артистів разом з Розенквістом, Ліхтенштейном, Уорхолом та Ольденбургом. Проте в його роботах протежується вплив дадіїзму в ready-made роботах (де твір є по суті вже готовим предметом) та концептуалізму.
Іноді ще використовується термін неодадаїзм та джанк-арт (від слова мотлох).
Пітер Сол відомий американский поп-арт митець, часто використовував зображення супермена та Дональд Дака в своїх картинах.
Починаючи з 1964 року Пітер Сол почав відображати особисті переживання війни у В'єтнамі, а також психологічні портрети політиків та інших відомих особистостей на своїх полотнах.
На перший погляд завдяки суміші яскравих кольорів та мультиплікаційних образів картина «Сайгон» виглядає, як спроба передати свято, цукерки, щось веселе. Проте якщо придивитись, все навпаки.
Картина втілює хаос і деформації, пропонуючи глядачеві своє бачення війни у В’єтнамі. Картина пропонує різку критику американської політики під час війни у В’єтнамі.
У зруйнованому війною середовищі, яке включає вирвані пальми, річку крові та американську бомбу з шипами, Сол зображує в’єтнамську дівчину, яку зв’язали. Американські інспектори п’ють кока-колу, водночас ґвалтують, розчленовують та катують сім’ю дівчини. Хаос посилюється завдяки зображенню Солом фігур, включаючи безголового офіцера з трьома зірками в блакитному, двох підірваних в’єтнамських партизанів і різних частин тіл. У нижніх кутах полотна написи в східному стилі перекладаються як «Білі хлопчики, які катують і ґвалтують людей Сайгону: Версія вищого класу», — підкреслюючи засудження Солом лицемірства війни.